Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [240]
Друзі сайту
завантаження...
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

"Русская тройка", або Третя редакція "Тараса Бульби"

Вщухає поволі галас суперечок і в влягається каламутна хвиля пристрастей довкола постаті Миколи Гоголя, чий 200-літній ювілей ми недавно відзначили, а також останньої російської екранізації його епічної повісті "Тарас Бульба", що була приурочена до цього ювілею. Гадаю, що саме час спокійно і тверезо подивитися на те, що нам запропонував для перегляду уродженець Москви і колишній киянин режисер Володимир Бортко.

Але, зважаючи на необізнаність пересічних читачів та глядачів, зробимо невеликий екскурс у епоху Гоголя та подивимося, як він жив, як писав і чому саме так писав. А тоді вже, озброївшись знаннями, порівняємо те, що і як писав Микола Васильович з тим, що і як показав нам Володимир Володимирович (не плутати з Путіним, хоча фільм знято на замовлення уряду Росії - міністерства культури РФ).

Отож, Микола Васильович Гоголь-Яновський (друге прізвище він згодом відкинув, пояснивши, що то польська вигадка, хоча ще дід його Опанас Дем’янович Гоголь (1738-1805) наполягав, що його предки на прізвище Гоголь - теж "нації польської" і казали також, що Миколин прадід Ян Гоголь навчався у Київській академії та "вийшовши в російську сторону" (перейшовши з Правобережжя, що було тоді під Польщею, поселився на Полтавщині, а від нього пішли Гоголі-Яновські, а інші, що жили вони у Янові, а тому Яновські; відомо також, що предок їхній Остап Гоголь був козацьким полковником у війську Богдана Хмельницького…) народився 1 лютого 1809 року у родині, яка мала 12 дітей – 6 хлопців і 6 дівчат. Його матір'ю була Марія Косяревська, а батьком Василь Гоголь-Яновський, який помер, коли Миколі виповнилося 15 років. Перші двоє хлопчиків у Гоголів-Яновських народилися мертвими. Миколка з'явився на світ третім сином, а брат Іван, що народився четвертим, помер у віці 9 років. Інші брати і сестри теж рано повмирали, а найдовше із них усіх прожила сестра Ольга (1825-1907 рр.)

Микола до 10 років ріс у селі на Полтавщині в родині небагатих українських поміщиків, закінчив гімназію вищих наук у Ніжині, а у віці 19 років (у грудні 1828 р.) прибув до Санкт-Петербурга, маючи у кишені 1000 рублів та мріючи не лише швидко заробити у столиці 6000 рублів за свої твори, але ще й наївно сподіваючись якимсь фантастичним чином домогтися скасування усіх податків з України.

Та у столиці йому аж ніяк не щастило: отримав місце з платнею 30 рублів, акторська доля не склалася (погано володів російською), а перший твір "Ганц Кюхельгартен", написаний ще у Ніжині і вдрукований у столиці, довелося викупити і спалити через негативну критику. Випросивши у мами ще 1800 рублів, нібито на лікування в Італії, за якийсь місяць протринькав ті гроші, відправившись у подорож морем до Любека (Німеччина), збираючись нібито в Америку, та повернувшись незабаром у Петербург. Треба було чимось заробляти на життя, а тому довелося працювати дрібним чиновником у III відділенні, у департаменті уділів. Але життя звело його з петербурзькими літераторами, і він вирішив ще раз випробувати себе на літературному поприщі. Він поринув з головою у добре знайомий йому український побут і фольклор, а чого не знав, то про те у листах допитувався у мами. Так з'явилися перші його опубліковані і журналі "Отечественные записки" літературні твори -  "Вечір перед Івана Купала", "Сорочинський ярмарок" та "Майська ніч". Літературна праця звела його з колом найвідоміших тоді столичних літераторів, серед яких були Василь Жуковський – вихователь дітей імператора Миколи I, та Олександр Пушкін, котрий 1833 року став камер-юнкером імператорського двору. Жуковський підшукав Миколі Гоголю місце вчителя у Патріотичному інституті, а ще він давав за протекцією впливових друзів приватні уроки у кількох відомих і багатих родинах. Матеріальне становище Гоголя поліпшилося, але продовжувало залишатися нелегким. Літературні знайомства переросли у знайомства з російською аристократією, сімейним колом імператорського двору. Кажуть, що Гоголь якийсь час навіть мріяв стати вихователем царських дітей. Та не так сталося, як гадалося: не вдалося йому здійснити й свою мрію та зайняти кафедру історії в Київському університеті святого Володимира, про що він мріяв і писав Максимовичу: "... туда, туда! В Киев, в древний прекрасный Киев! Он наш, он не их, - не правда? Там или вокруг него деялись дела страны нашей". А в іншому листі :"Бросьте в самом деле кацапию да поезжайте в гетьманщину. Я сам думаю то же сделать и на следующий год махнуть отсюда. Дурни мы, право, как рассудишь хорошенько... Для чего и кому мы жертвуем всем. Едем". Натомість друзі допомогли йому стати професором історії (і це з гімназійною освітою!) в Санкт-Петербурзькому університеті. Розчарування викладацькою роботою наступило 1835 року, і він її після кількох нібито вдалих лекцій сам покинув.  Але перші успіхи окрилили юного письменника і він надзвичайно старанно почав працювати над наступними своїми художніми творами, які з'являлися один за одним. Він видає окремим виданням двома частинами "Вечори на хуторі біля Диканьки", куди увійшли такі романтичні українські за своєю суттю твори, як "Сорочинський ярмарок", "Вечір перед Івана Купала", "Майська ніч, або утоплена", "Пропала грамота" – у першій частині, а "Ніч перед Різдвом", "Страшна помста", "Іван Федорович Шпонька і його тітонька", "Зачароване місце" – у другій. Видання мало успіх, твори дуже сподобалися Пушкіну, а Гоголь став уже відомим у Росії літератором.

РЕДАКЦІЯ ПЕРША

Так він підійшов до видання "Арабесок" і "Миргорода" – двох збірників, які вийшли друком 1835 року і зробили його літературну славу беззаперечною. А було йому тоді лише 26 років. У "Миргороді" вперше була опублікована повість "Тарас Бульба". Твір дуже багатьом сподобався, мав надзвичайно позитивні відгуки від читачів і літературних критиків. Сподобався, очевидно, він й цареві Миколі I. Річ у тім, що саме "Тараса Бульбу" він радив прочитати імператорові у листі до Жуковського з Риму, а той лист був супровідним до Гоголевого власного листа на ім'я імператора, у якого письменник просив грошей.

Про це листування варто розповісти трохи детальніше. 1837 року Гоголь прибув перший раз у Рим. Загалом у Італії та інших європейських країнах Гоголь прожив з півтора десятка років. Одні кажуть 12, а інші 15. Іноді він навідувався з Італії у Москву.

За три тижні перебування в Італії він пише листа цареві та супровідного листа Жуковському. Стиль того листа такий вітіюватий, що доведеться залишити його без перекладу.

"Я дорожу теперь минутами моей жизни, потому что не думаю,чтобы она была долговечна, а между тем... я начинаю верить тому, что прежде считал басней, что писатели в наше время могут умирать с голоду. <...> Я думал, думал и ничего не мог придумать лучше, как прибегнуть к Государю. Он милостив, мне памятно до гроба то внимание, которое он оказал моему "Ревизору". Я написал письмо, которое прилагаю; если вы найдете его написанным как следует, будьте моим предстателем, вручите; если же оно написано не так, как следует, то – он милостив, он извинит бедному своему подданному. Скажите, что я невежа, не знающий, как писать к его высокой особе, но что я исполнен весь такой любви к нему, как может быть исполнен один только русский подданный, и что осмелился потому только беспокоить его просьбою, что знал, что мы все ему дороги, как дети".

У цьому ж листі Гоголь просив Жуковського пошукати нагоди та показати цареві дві його повісті – "Старосвітські поміщики" і "Тарас Бульба":

"Это те две счастливые повести, которые нравились совершенно всем вкусам и всем различным темпераментам. <...> Если бы их прочел Государь! Он же так расположен ко всему, что идет от души..."

Листа Гоголя було передано Цареві, який розпорядився вислати йому через російську місію 5000 рублів. Отак Микола Гоголь вперше взяв царські гроші. Але у першому виданні "Тараса Бульби" майже не згадувалося про Росію і зовсім не згадувалося про царя! Натомість там багато разів згадувалася Україна!!! Ось приклади згадування Росії у першому виданні:

1."Липовые скамьи вокруг всей комнаты и огромный стол посреди ее, печь, разъехавшаяся на полкомнаты, как толстая русская купчиха, с какими-то нарисованными петухами на изразцах"

2."Эта бурса составляла совершенно отдельный мир: в круг высший, состоявший из польских и русских дворян, они не допускались"

3."И витязи, собравшиеся со всего разгульного мира восточной России.."

4."…Потоцкий не красовался бы более на шеститысячном своем аргамаке, привлекая взоры знатных пани и зависть дворянства, если бы не спасло его находившееся в местечке русское духовенство".

І усе! У двох випадках йдеться, звичайно ж, не про російських, а про руських шляхтичів та руське священство.

Що ж до України, то читаємо:

1."Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый ХV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна".

2."Он думал о том, как повезет их на Запорожье - эту военную школу тогдашней Украйны, представит своим сотоварищам и поглядит, как при его глазах они будут подвизаться в ратной науке и бражничестве, которое он почитал тоже одним из первых достоинств рыцаря."

3."Так вот Сеча! Вот то гнездо, откуда вылетают все те гордые и крепкие, как львы! Вот откуда разливается воля и козачество на всю Украйну!"

4." Те совсем не наши, что арендаторствуют на Украйне! ей-богу, не наши! то совсем не жиды: то черт знает что. То такое, что только поплевать на него, да и бросить. Вот и они скажут тоже. Не правда ли, Шлема, или ты, Шмуль?"

5."Сказавши это, он отправился на площадь, потому что раздавшийся бой литавров возвестил собрание рады. Несмотря на свою печаль и сокрушение о случившихся на Украйне несчастиях, он был несколько доволен представлявшимся широким раздольем для подвигов, и притом для подвигов таких, которые представляли ему мученический венец по смерти."

6."Ну, прощайте же, паны-браты, молодцы! Дай же, боже, чтобы все было так, как богу угодно! Если мы положим головы, то вы расскажете про нас, что такие-то гуляки недаром жили. Если же вы поляжете и примете местную смерть, то мы поведаем, чтобы знала вся Украйна, да и другие земли, что были такие молодцы, которые и веру Христову знали оборонять, да и товарищество уважали. Прощайте! пусть благословение божие будет и с вами и с нами!"

7."Появление иностранных графов и баронов было в Польше довольно обыкновенно: они часто были завлекаемы единственно любопытством посмотреть этот почти полуазиатский угол Европы. Московию и Украйну они почитали уже находящимися в Азии. И потому гайдук, поклонившись довольно низко, почел приличным прибавить несколько слов от себя".

8."След Тарасов отыскался. Тридцать тысяч козацкого войска показалось на границах Украйны. Это уже не был какой-нибудь отряд, выступавший для добычи или своей отдельной цели: это было дело общее. Это целая нация, которой терпение уже переполнилось, поднялась мстить за оскорбленные права свои, за униженную религию свою и обычай, за вероломные убийства гетманов своих и полковников, за насилие жидовских арендаторов и за все, в чем считал себя оскорбленным угнетенный народ".

9."Верховным начальником войска был гетман Остраница, еще молодой, кипевший желанием скорее сбросить утеснительный деспотизм, наложенный самоуправием государственных магнатов, и очистить Украйну от жидовства, унии и постороннего сброда".

РЕДАКЦІЯ ДРУГА

1842 року виходить у світ друга редакція "Тараса Бульби". Доповнена кількома розділами повість змінюється не лише описами баталій та природи, але й 24-разовим згадуванням слова "русский": природа, сила, людина, характер, рід, душа, земля, віра – усе стає "русским". І з'являється постать "русского царя" та ще й кілька разів слово "Россия", яким замінюється "Украйна"

" Ось для порівняння тексти першої та другої редакцій:

Редакція 1835: "Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый ХV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна.

Вечная необходимость пограничной защиты против трех разнохарактерных наций – все это придавало какой-то вольный, широкий размер подвигам сынов ее и воспитало упрямство духа".

Редакція 1842: "Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников..."

Редакція 1835: "Прощайте, паны-браты-товарищи! – говорил он им сверху, – вспоминайте иной час обо мне! Об участи же моей не заботьтесь! Я знаю свою участь: я знаю, что меня заживо разнимут по кускам, и что кусочки моего тела не оставят на земле – да, то уж мое дело…

Будьте здоровы, паны-браты-товарищи! Да глядите, прибывайте на следующее лето опять, да погуляйте хорошенько!.. Черт побери! Да есть ли на свете, чего бы побоялся казак?"

Редакція 1842: "Прощайте, товарищи! – кричал он им сверху. – Вспоминайте меня и будущей же весной прибывайте сюда вновь, да хорошенько погуляйте! Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся казак! Постойте же, придет время, узнаете вы, что такое православная вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из русской земли царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему! Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая пересилила бы русскую силу!".

Останні речення ніби списані з імперського російського герба тих часів:

"Трепещите и покоряйтеся все народы, яко с нами Бог!"

Відтоді і до наших днів повість "Тарас Бульба" видавалася і вивчалася у школах лише в редакції 1842 року! А перший варіант видавався зрідка у збірниках "Миргорода". Не так давно Іван Малкович розшукав у Санкт-Петербурзі перший варіант "Тараса Бульби" 1835 року та видав його у перекладі українською мовою, але з врахуванням редакції 1842 року.

Чому відбулися такі зміни у другій редакції? Важко однозначно відповісти на це питання. Дослідники висловлюють чимало припущень, версій, гіпотез. Дехто вважає, що так Гоголь насміявся над тупим російським царизмом і його прислужниками, навмисне переборщивши твір квасним патріотизмом; дехто, що Гоголь вживав слово "русский" у значенні "руський", тобто український, а для позначення власне Росії у нього був термін "Российский", кажуть про втручання у текст самого Миколи I, про лукаву раду Жуковського, Погодіна… Але усі сходяться на тому, що Гоголь хоча й висловлював у приватних листах невдоволення переписувачами та помилками, яких вони наробили, переписуючи його рукопис, але публічно не протестував. Він отримав за цю редакцію "Тараса Бульби" вже не 5 тияч рублів, а 20 тисяч та й гайнув улітку 1836 року за кордон. Небезпідставними виглядають і припущення, що Гоголь панічно боявся підозр у його українському патріотизмі та польському походженні. Ось як про це пише Василь Яременко: "А розгадка, на наш погляд, у його "українській душі", в його українському патріотизмі, зізнаватися в якому було виявом крайньої неблагонадійності, а такої репутації, на відміну від Шевченка, він ретельно уникав, бо знав наслідки й боявся. У час навчання в Ніжині (1821-1828) відбулося повстання декабристів (1825). У всій творчості Гоголя — жодної згадки про це. Польське повстання 30-х років — жодної згадки. Вирок 1847 року кирило-мефодіївцям і заслання Шевченка, Костомарова, Куліша, Гулака — жодної згадки і висловленого ставлення — ні позитивного, ні негативного. І в той же час: "Наша Україна дзвенить піснями". "Тепер я засів за історію нашої єдиної, бідної України", долею якої журився й переймався усе життя, а не тільки в ранній період творчості.

Незадовго до смерті у листі до В.Жуковського, який, до речі, брав жваву участь у викупі Шевченка з кріпацтва, Гоголь висловив упевненість, що нащадки земляків зроблять його ім'я щасливішим, ніж він самий, пізнають і зрозуміють ті недомовленості й таємниці, які витворилися поміж ним і його тінню (себто його творами)".

РЕДАКЦІЯ ТРЕТЯ

А що ж нащадки? А "нащадки" сотворили третю редакцію "Тараса Бульби", за яку Комуністична партія вирішила нагородити Володимира Бортка Ленінською премією "за высокохудожественное воплощение в киноискусстве идеалов дружбы украинского и русского народов".

Що ж так припало до душі комуністам і що саме сотворив Володимир Бортко? Відповідь на це питання можна знайти ще раз перечитавши першу і другу редакції повісті Гоголя та переглянувши фільм.

Бортко дописав Гоголеві цілі епізоди, на які у того й натяків нема, спотворив образи героїв, так яскраво й до нитки виписані геніальним письменником, аж ніяк не зумів передати ті епічні картини людської трагедії та величі й краси української природи, на тлі якої розгортаються драматичні події.

Ось лише кілька епізодів, домальованих автором фільму: бійка братів з парафіянами у римо-католицькому костелі, чого у Гоголя нема; привезення тіла убитої поляками матері на Січ – у Гоголя нема; написання листа турецькому султану – у Гоголя нема; стрільба п’яних козаків по яблуках на головах – нема; сексуальна сцена Андрія з голодною донькою воєводи – у Гоголя нема; присутність вагітної Ельжбети на страті Остапа – у Гоголя нема; народження нею дитини від Андрія, смерть породіллі та  замахування шаблею дідом-воєводою на онука – у гоголя нема… Як нема й діалогів між братами Остапом та Андрієм про латину і пекучу землю, миропомазання священиками новообраного отамана. Я не буду вже детально зупинятися на тому, що у Гоголя панянка була в першій редакції твору брюнеткою: " Он поднял глаза и увидел стоявшую у окна брюнетку, прекрасную, как не знаю что, черноглазую и белую, как снег, озаренный утренним румянцем солнца". У другій редакції вона теж чорноока і біла: " Он поднял глаза и увидел стоявшую у окна красавицу, какой еще не видывал отроду: черноглазую и белую, как снег, озаренный утренним румянцем солнца".

"…он, слушая философические диспуты, видел ее поминутно, свежую, черноокую, нежную. Пред ним беспрерывно мелькали ее сверкающие, упругие перси, нежная, прекрасная, вся обнаженная рука; самое платье, облипавшее вокруг ее девственных и вместе мощных членов, дышало в мечтах его каким-то невыразимым сладострастием". Чи такою ми побачили кохану Андрія у фільмі? Якась довготелеса, худа і фарбована блондинка, а не гоголівська героїня. Хіба за таку Ельжбету гоголівський Андрій-лицар міг зректися Вітчизни?! А опис Андрія, з довгим чорним волоссям, що розліталося з-під мідного шолома, з шарфом, вишитим найкращою із жінок, що був прив’язаний традиційно до його руки!.. Натомість бачимо Андрія у біло-червоному плащі кольорів польського герба і прапора, у білих латах і білому шоломі. Бортко навмисне і штучно загострює та створює нові антипольські та антимусульманські моменти, переходячи з кольорового на чорно-біле зображення, мусульмани у нього розмовляють своєю мовою, поляки – своєю (чого у Гоголя нема), але зате українські козаки не лише російською з московським акцентом "балакают" (наприклад у них виходить підмосковна Дубна – замість волинського Дубно), та ще й підвішені за ребра, як Остап, кричать замість "Батько!", "Батька-а-а!" Це вже глум над будь-яким здоровим глуздом, а не лише над твором Гоголя, насиченого українізмами та вдрукованого зі спеціальним словником для розуміння українських слів.

На тлі Борткового варіанту "Тараса Бульби" (назвати його Гоголевим тут аж ніяк не можна), навіть аля-голівуд "Вогнем і мечем" Гофмана виглядає мало не проукраїнським фільмом! Але, окрім, здається, ВО "Свобода", ніхто з українських політиків не стурбований такою наругою над українським класиком і українським народом! Де те козацтво? Що воно собі думає, коли з нього московський комуніст дурнів клеїть?!

P.S.

Фільм починається і завершується демонстрацією російського триколора.

P.P.S.

Колись одна моя знайома зустріла на залізничному вокзалі у Львові родину Ступків. Малий Ступка десь відбіг, а його мама-росіянка кликала : "Астапє! Астапє!" Чомусь мені ця картинка з натури все частіше стоїть перед очима, коли я бачу на екрані Богдана Сильвестровича та його сина Остапа.
 

Валентин БЕНДЮГ,"ХайВей"

Категорія: Мої статті | Додав: sokil (02.09.2011)
Переглядів: 287 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: